Старосвітські поміщики

Мені дуже подобається скромне життя тих самітніх володарів далеких сіл, яких у Малоросії звичайно називають старосвітськими; як дрібні мальовничі будиночки, воно добре своєю строкатістю й цілковитою протилежністю з новенькою гладенькою спорудою, в якої стіни ще не промив дощ, дахи не вкрила зелена пліснява, а неоштукатурене ґаночко не показує своїх червоних цеглин.

Іноді я люблю на хвилинку сходити в сферу цього надзвичайно самітнього життя, де жодне бажання не переступає за частокіл, що оточує маленький дворище, за плетений паркан саду, наповненого яблунями та сливами, за селянські хати, що його огортають і, похилившись, валяться на бік, підперезані вербами, бузиною й грушами. Життя їхніх скромних володарів таке тихе, таке тихе, що на мить забуваєшся й думаєш: пристрасті, бажання й неспокійні породження злого духу, які обурюють світ, зовсім не існують, і бачив ти їх лише в блискучому, сяйливому сновидінні…