Страшний діагноз залишив мені лише 7 місяців, щоб народити дитину. На роль батька я вибрала найкращого, порядного й надійного чоловіка. Спецназівця. Він погодився допомогти: привіз мене до себе й чесно виконує невіськовий «подружній» обов’язок.
Життя з таким чоловіком — казка для будь-якої дівчини. Але для мене кожен день поруч із Нікітою — це нагадування про те, що дві смужки розділять мою долю на «до» з коханою людиною і «після» з дитиною. Шансів немає.
Це самостійна книга. Початок історії про Аню та Нікіту «Любов спеціального призначення» читайте лише за бажанням)))