Спасіння загиблих

Володимир Миколайович Крупін народився 7 вересня 1941 року в селі Кильмезь Кіровської області в селянській родині. Його батько працював у лісництві. Після закінчення сільської школи Володимир Крупін працював слюсарем, вантажником, був рабселькором районної газети.

Після служби в армії він вступив до Московського обласного педагогічного інституту імені Н. К. Крупської, закінчив факультет літератури та російської мови. Згодом Володимир Крупін працював на Центральному телебаченні, в різних літературно-художніх видавництвах, викладав у школі. Був секретарем правління Московського відділення СП РРФСР, СП СРСР; членом редколегії журналу «Новий світ», головним редактором журналу «Москва» (1989–1992). З 1994 року викладає в Московській духовній академії; з 1998 року обіймає посаду головного редактора християнського журналу «Благодатний вогонь».

З початком «перебудови» Крупін активно виступає з «державно-патріотичних» позицій — і як тенденційний белетрист (роман-заповіт про норови «хворої», збиткової, на думку Крупіна, творчої інтелігенції та атмосферу у письменницькому середовищі — «Спасіння загиблих», 1988; повість «Прощавай, Росіє, побачимось у раю», 1991, яка показала агонію російського села наприкінці XX ст., коли в батьківщині Крупіна були встановлені порядки, які письменник ототожнює з норовами психіатричної лікарні — думка, що живить і повість «Як тільки, так відразу», 1992, написану у формі нотаток лікаря-психіатра), і як публіцист.