Її мета — змусити читача замислитися над тим, чи є твердження «рівність завжди добре, а нерівність завжди погано» справжньою аксіомою. Автор розглядає ситуації, у яких прагнення до надмірної рівності призводить до зниження загального добробуту. Також він пропонує поглянути під незвичним кутом на окремі аспекти економічної та політичної нерівності й питання дискримінації окремих етнічних і соціальних груп.
Чи можлива доцільність їх позитивної дискримінації за певних обставин?
Ключовий тезис полягає в тому, що боротьба з будь-якими формами нерівності виправдана й корисна, коли її рівень сильно відхиляється від оптимальних значень для даного етапу розвитку суспільства (яскраво виражено, завдає очевидної шкоди, і відносно легко виправити). Але якщо нинішній ступінь нерівності й так близький до доступного оптимуму, то будь-яка подальша боротьба за рівність і пропаганда егалитаризму ведуть лише до зростання витрат і зниження рівня задоволеності життям серед самих дискримінованих груп.
Ще одна центральна ідея: сформований у культурі наратив щодо нерівності впливає на її сприйняття значно більше, ніж її фактичний рівень. Оскільки об’єктивні можливості подальшого зниження нерівності обмежені, нинішній домінантний наратив безкомпромісної боротьби за рівність у будь-якому питанні і за будь-яку ціну приносить більше шкоди, ніж користі.