— А це наша Сонечка…
Двері до приміщення відчинилися безшумно, але люди, що увійшли всередину одиночної камери — радше кімнати в скромному мотелі, — не поспішали йти далі й завмерли приблизно за півтора метра від ґрат, що ділили кімнату на дві нерівні частини.
— Не обманюйтеся її невинним виглядом, — продовжував говорити сухенький чоловічок невизначеного віку з непоказною зовнішністю. — Сонечка в нас найнебезпечніша мешканка Адбара, її навіть до інших не випускають.