Сонячний вітер

Мій юний друже!

Книга, яку ти тримаєш у руках, написана й намальована спеціально для тебе. Я не знаю, як тебе звати і скільки тобі років. Але я знаю, що ти — мій друг. А що може бути краще за справжню дружбу між людьми?

Я вірю, що почую про тебе чимало доброго. Адже ти — майбутнє, а майбутнє завжди прекрасне. Ось мені й хочеться вже сьогодні дізнатися про тебе більше, а у відповідь розповісти тобі про моїх друзів-космонавтів і американських астронавтів. Ти, напевно, теж мрієш полетіти в космос? Тоді тобі буде цікаво почути, як проходила підготовка до спільного польоту двох космічних кораблів «Союз» і «Аполлон» і як відбувався цей політ. Але спершу, мій юний друже, давай познайомимося. Мене звати Олексій Леонов, я льотчик-космонавт СРСР. А як звати тебе? Будь ласка, напиши своє ім’я отут.

Тепер, коли ми познайомилися, я можу сказати тобі, що бачив тебе з космосу. Не віриш? Думаєш, я жартую? Зовсім ні. Ми, космонавти, відправляючись у політ, бачимо з космосу океани й материки, річки та моря, пустелі та гори. Ми бачимо поля, де люди вирощують хліб, милуємося лісами, розрізняємо навіть великі міста. Наприклад, нашу столицю Москву. До чого ж вона красива вночі! Особливо коли дивишся з висоти. Дрібненькі намистинки вогнів, яскраві відблиски різнокольорових неонових реклами — ніби гігантське багаття з тліючих вуглинок; усі вони червоні, з дивовижною грою півтонів. І все це живе, дихає, підморгує, усміхається — а потім розчиняється в темряві.

Усі мої друзі, хто хоч раз побував у космосі, не втомлюються захоплюватися:

— Як прекрасна наша блакитна планета Земля!

А знаєш, чому ми так говоримо? Бо на цій планеті ростеш ти. І ми бачимо тебе з космосу; твоя усмішка допомагає нам там, у бездонній глибині, де немає ні початку, ні кінця, ні верху, ні низу. Ми знаємо, що ти уважно стежиш за кожним нашим польотом. Іноді нам здається, що ти разом із нами в кабіні космічного корабля, тож ми намагаємося, щоб ці польоти минали добре.