- Просто віддай мені мою одежу! — Просто — не можу. Телефон давай. — Ти зовсім страх утратив, Тарханов? — Я й не знаходив, Алена Максимівна. — Я вуха тобі відкручу, зрозумів, хлопчику? — сердито примружується. — Давай… починай… — я подаюся вперед до її губ. Гальмує, впираючись долонями мені в груди. — Я Бесу поскаржуся! — жалібно здригається її голос. — Скаржник… — провокативно посміхаюся їй, роблю крок назад і розкриваю сорочку. — Прошу. Зло вириває в мене з рук. І швиденько надягає, трясучими пальцями застібає нижню ґудзика. — Я б на твоєму місці почав з верхньої, — я роздивляюся її груди, що тремтять. — А що тут відбувається? — долинає позаду. Як не вчасно!