Людей завжди тягнуло до моря, ніби з його безмежної синяви виходить якась магічна сила, здатна притягувати до себе тіла й душі тих, хто ще не остаточно зачерствів у щоденній метушні однакових, схожих днів…
Час, як море, безкінечний і загадковий. Ті, хто подорожують ним (як моряки), відрізняються характерами й прагненнями. Серед них є добрі люди й негідники, є ті, хто шукає багатства, й ті, хто шукає знання. Немає лише байдужих і інертних, які проживають життя повільно, ковзаючи течією вздовж берегів, не прагнучи пристати до них, і, водрузивши на плечі рюкзак і гвинтівку, рушають на пошуки стародавніх міст, загублених у пісках і джунглях.
Вони розкривають таємниці, що століттями будоражили людство, кидаються в гущу найкривавіших битв, щоб через тисячоліття докладно розповісти про те, як упала Ніневія, або як Якатан Се-Актль Толпіцин Кетцалькоатль завойовував… Вони живуть в давніх містах, складаючи детальну літописну хроніку їхнього побуту, борознять Середземномор’я на пузатих торгових судах і швидкісних бойових трієрах, долають пустелю верблюжими караванами, щоб побачити Пальміру на піку її розквіту та величі.
Подорожі в часі сповнені позбавлень і ризику. Чимало й тих, хто, займаючись цим, гине від куль і клинків лютих воїнів, тоне в морі, спалює легені гарячим попелом Везувію в Помпеях, або просто безслідно зникає в безодні простору й століть. Але ніхто й ніколи не відмовляється, з головою, пуститися в нове мандрування, нехтуючи всіма труднощами й небезпеками, які неминуче зустрінуться їм на шляху.