Власність Саїда

«Ти не сказав своїй дочці?»—«Що не сказав? Тату!»—«Я беру те, що належить мені!» Голос луною котиться залом і дзвенить у вухах. «І належатиме, доки я хочу!» Чоловік стискає мою руку ще сильніше, смикає, як ляльку, показуючи всім, хто або що належить йому. Він вигукує слова мені в лице. Страшний. Злий. Огромний.

«Тепер ТИ — МОЯ!»—«Але… я…»—«Ти — МОЯ власність! Власність Саїда!» А я не вірю тому, що відбувається. Мене забирають із власного весілля, а ніхто нічого не робить. Це пекло.

Але справжнє пекло… було попереду.

Третя книга серії «Чужі». Перша «Моя чужа жінка». Друга «Хазяїн»