Снігуронька. Наречена на півставки

— З тобою все гаразд? — питає Гордей.
— Та що там… — не витримую я. — У мене забирають дім і роботу! Та просто по всіх фронтах! Як ти гадаєш, як я?!
— Марина, але ви ж не будете жити на вулиці.
Піднімаю на нього злий погляд і бачу, як він водить очима по мені. Ох, козел!
— І ще й розглядатимеш?! — вскакую з дивана, і Гордей починає розглядати мене ще пильніше.
— Ти зовсім офігів?!
— Костя, вийди-но! — не відводячи від мене погляду, каже помічнику. Той встає й мовчки виходить.
— Що ти задумав? — відходжу максимально далеко і сідаю на край дивана.
— Я бачу тобі потрібні гроші. І бачу, в яких умовах ти животієш. Ти дуже красива дівчина… — я збентежено опускаю очі.
— Такій красі не можна марніти. Ти маєш бути прикрасою на столі, а не ніжкою столу. Розумієш?
— Ні… —
— Я пропоную тобі угоду. Я дам тобі все, що тобі потрібно, а ти…
— А я? — завмираю, здогадуючись, що він проситиме.
— А ти станеш моєю… моєю нареченою. З усіма наслідками…