Снайпер в Афгані. Порвані душі

«У радянського солдата, крім його основної спеціальності, є ще кілька позаштатних — так звана „взаємозамінність“. Будь-який старослужбовець у разі потреби може взяти на себе командування відділенням або навіть взводом, працювати з будь-якого виду стрілецької зброї (у тому числі й гарматами БМП), провести нескладні реанімаційні заходи, зняти просту міну тощо. У мене була ціла гірлянда таких побічних спеціальностей…» Авторові цієї книги довелося воювати і в розрахунку АГС, і кулеметником, і снайпером в одній з най«гарячіших точок» афганської війни: «У високогірній провінції Бадахшан, де була розташована наша частина, „радянська влада“ поширювалася лише на адміністративний центр — місто Файзабад. Уся інша територія повністю перебувала під контролем духів. Правду кажучи, не рівномірно. Були райони, куди можна було „лазити“ досить спокійно, а були й такі, які ми називали не інакше як „ж…“ і звідки жодного разу не поверталися без трупів…»

Ця книга — «окопна правда» найвищого ґатунку, без парадних міфів про «інтернаціональний обов’язок» і «дружбу народів», але й без наклепу в дусі Саксовського. Це максимально чесна й відверта розповідь про життя й смерть «за річкою», про подвиги й втрати, про героїв і «розірвані душі», про перемоги, що обернулися поразкою — про незабутню останню війну СРСР.