— Краще тобі піти спати, дівчинко, — басить він, обертаючи стегна рушником і хмуро дивлячись на мене. — Я… так, звісно, — роблю крок назад, дивлюся на нього й не відводжу погляду. — Я просто…
— Іди, — тисне голосом і поглядом, і я підкоряюся. Забігаю до себе в кімнату й притуляюся до дверей, намагаючись вирівняти дихання й прогнати перед очима неймовірну картину крапель води, що стікають по його широких грудях.
Мені 18, у мене навчання, перше кохання й усе попереду. Він удвічі старший: за плечима — невдалий шлюб, небезпечна робота й темне минуле. Він витяг мене з біди, коли мій хлопець і його дружки хотіли знущатися наді мною. Він виявився єдиним, хто може дати захист. Але як тепер захистити своє серце, якщо для нього я — лише маленька неприємність, проблема? Якщо я для нього надто маленька?