Де бушують справжні пристрасті, там немає місця дріб’язковим почуттям. Протистояти великому коханню майже неможливо, коли на твоєму шляху трапляється хтось єдиний і неповторний. І заради справжнього щастя можна пройти й через тяжкі муки.
«Дивно, — долинало, як голос Беатрис; йому здавалося, що він лунає десь зверху, високо над ним, над їхнім ліжком, — дивно, що ти не забув мене за ці п’ять років…»
Він не відповів. Він слухав, як б’ється її серце, як часто вона дихає, охоплена пристрастю, відчував у неї на лобі піт — такі знайомі й такі давноминулі відчуття. Йому нічого не лишалося сказати їй, крім того, що так, справді минуло п’ять років, як вона його покинула, і весь цей час він ішов поряд із нею, не відчуваючи ні власного тіла, ні власного серця, йшов, як жебрак, усвідомлюючи свою поразку й водночас не розуміючи її, і лише тепер, забувшись у неї на плечі, він почувався так, ніби знову знайшов свою єдину батьківщину.