Смерть Івана Ілліча

На початку повісті чиновники обговорюють новину про смерть свого колеги Івана Ілліча Головіна. Кожен з них обмірковує, що він особисто може витягти з цієї смерті. Підкресливши егоїзм «живих мерців», які прагнуть прожити життя «приємно й пристойно», автор звертається до докладного, натуралістичного розповіді про хворобу та вмирання Івана Ілліча: «Те життя Івана Ілліча, що минуло перед смертю, було найпростішим, найзвичайнішим — і водночас найжахливішим».

Автор курсивом окреслює історію «пристойного й приємного» життя свого героя, вершиною якого стало придбання ним «чудової квартирки», обставленої у «комільфотному стилі». Прагнучи показати майстру з обклеювання стін, як слід вішати гардини, Іван Ілліч упав з драбинки. Ця падьоба стала початком його хвороби, що спочатку давала знати про себе тупим болем у боці. З часом вона переросла в невблаганний тілесний розпад (хоч діагноз так і залишився темним).

Вмираюче тіло Івана Ілліча обернулося пробудженням його душі. Пускаючи дух, він бачить перед собою світло й переживає справжнє щастя. Провідником його душі до справжнього життя стає мужик Герасим — який продовжує галерею толстовських персонажів із народу, особливо близьких до природи (мужик із «Трьох смертей», Платон Каратаєв).