Я влітаю в кабінет у надії, що мене повернуть на роботу. Але перше, що кидається в очі, — маленьке янголятко, яке сидить на колінах боса.
— Ти ж сказав, що ніколи не залишиш одну? — скаржно промовляє маля.
— А ти й не будеш одна. З тобою поки посидить няня.
— Няня? — дивується дитина. — Яка няня?
— Ось ця. З цими словами Демид Олексійович піднімає погляд і вказує на мене.
Зустріти боса в білизні, опинитися звільненою і стати нянею для його дочки? Можу. Умію. Практикую. І все це за п’ять хвилин? Не питайте! Сама не знала, що таке можливо.
ПРОПОЗИЦІЯ ВІД АВТОРА:
Повість.
Одного разу ця історія була викладена на іншому порталі під псевдонімом іншого автора.
Книга, яка сподобалася багатьом авторам. Після неї мене мало не змусили писати про дітей і батьків.