Знаменитий роман-хроніка Валентина Пікуля «Слово і справа» складається з двох томів. Це доволі жорстокий твір — як і сама Росія періоду царювання імператриці Анни Іоанівни. Автор книги «Слово і справа» занурює читача в боротьбу аристократії за владу, у світ придворних інтриг і переворотів. Країну буквально заселили та скували іноземці — Бірони, Остермани й Лейбмани, які почали відчувати себе господарями та жити в розкішних резиденціях. А простий народ — животіти в злиднях, страху й повному безправ’ї.
На тлі трагічних подій, описаних у романі, автор розкриває долі своїх героїв — князя Михайла Голіцина, Наташі Шереметьєвої, Потапа Сурядова та інших. Героїв, чиї долі стали жахливими, зламаними й перекрученими.
Та попри все «Слово і справа» не викликає відчуття безвиході. У ньому потужно й гнівно звучить голос російської людини проти іноземців і поневолювачів. Роман пробуджує почуття гордості за російську націю, її непохитний дух і віру в себе.
Валентин Савич Пікуль любив піднімати цілинні й поклади вітчизняної історії — і саме це визначило вибір теми. Він вважав, що середина XVIII століття була несправедливо обділена увагою наших істориків і письменників-романістів. Робота над романом-хронікою «Слово і справа» тривала близько десяти років. «Жені Вероніці — за все, все…» — таку присвяту своїй помічниці й вірній супутниці, що пішла з життя в 1980 році, Пікуль накреслив на рукописі роману.
Договір із Леніздатом на випуск книги датувався 1965 роком, але роман після довгих злоключінь побачив світ набагато пізніше: перший том вийшов у 1974 році, а другий — у 1975. Роман пройшов тернистий шлях всіляких погоджень, рецензувань і консультацій. У 1988 році, коли книга вже стала бібліографічною рідкістю, видавництво «Современник» випустило накладом 250 000 примірників чотиритомника, куди ввійшов роман «Слово і справа».