— Не хочеш полетіти зі мною в Мексику на канікули?
— У сенсі зі мною? — я підняла погляд, сповнений шоку, на колишнього боса.
— Ви ж… Ви ж із дружиною?.. Звертатися до Даміра на «ти» було непривычно.
— Ні. Ми розлучаємося.
— А навіщо я тобі в Мексиці?
— Приємно провести час.
Тонучи в істеричному сміху, я втупилася в його карі очі. Невже Дамір Усманов здатен запропонувати таке…?
— Можливо, ти неправильно зрозумів мене в день звільнення, — я заплющила очі від розчарування: — Для тебе це будуть два тижні розваг! А мені що робити потім?..
— Чому розваг? Дашо, я не це мав на увазі…
— Дамір Маратович, не змушуйте мене сумніватися у вашій моральній шляхетності! Сумно, що для вас рік закінчився розлученням. Але в жодну Мексику я з вами не полечу.
Два роки я була закохана у свого боса без жодної надії на взаємність. Він — гарний, багатий… і одружений.
Я прийняла рішення звільнитися, щоб припинити свої муки, забути його й почати життя з нуля. Але в долі для нас з’явився план цікавіший…