Занадто близько до тебе

— Та вона нічого, — свистить Ванька Чижов, просмикуючи поглядом мою зведену бесячку «сестричку», — Слухай, їй уже вісімнадцять, то можна? — ухмиляється й штовхає мене в бік.

Злість — несподівана, неадекватна й якась зовсім первісна — моментально топить мене з головою. У відповідь теж штовхаю Ваньку в бік. Тільки з такою силою, що його мало не відкидає до підвіконня.

— Ей, ти що?! — смикається Ваня.

— Нічого, зараз сам тобі влаштую «можна» — забудь, — тихо ричу.

— Хах, забив собі, чи що? А родинні зв’язки, сім’я як же? — підколює Ванька.

— Та на фіґ вона мені здалася! — одразу відбріхуюсь.

— Ага-ага, або ти тупо думаєш, що без шансів?

— Ти ідіот, Чиж. Захочу — будуть усі шанси, ти й оком не встигнеш моргнути.

— Спорим?

— Та давай спорим! — тягне до мене руку. — Чим доводитимеш?

— Відео зніму.