Слов'янські сказання

Легенди побудовані за принципом: текст самої легенди вплітається в історичну довідку або переказ чиєїсь розмови.
Слов’янська міфологія, особливо східних (російських) слов’ян, аж до XIX століття залишалася мало вивченою. Її ніби не існувало. Це пов’язано як із християнізацією слов’ян, унаслідок якої міфи були віддані забуттю, так і з наслідком цього процесу — втратою оригінальних міфологічних текстів. Сучасний час позначений бурхливим сплеском інтересу до фольклору, етнографії та міфології — не лише російської й загальнослов’янської, а й праслов’янської, яка, багато в чому пристосувавшись до християнства, продовжувала існувати в різноманітних формах усної народної творчості. Давньоязичницький культ передбачав обожнення природи, і перші пізнання про неї людини були водночас і її релігією. Тому до язичницької міфології певною мірою належать також вірування, забобонні прикмети, обрядові пісні, народні казки та легенди. Слов’янська міфологія всеохопна: вона охоплює всі сторони людського буття — від віри в лісовиків і домовиків до землеробського календаря, від ритуальних обрядів до ототожнення язичницького Перуна з християнським святим Іллею Пророком. Тому вона продовжує жити — в образах, у символіці, в ритуалах і в самій мові.