Солодкий присмак гіркоти, або 14 лютого не рахується

— Хочу тебе шалено.

— Іди геть. — Це я кажу, правда? Мій же голос? А чого такий хрипкий?

— Настя… — він нахиляється нижче, підводить мене за підборіддя, і погляд його зовсім дивний, п’яний і божевільний. Це вперше він сам отак прийшов. До цього ми лише натикалися випадково — доля зводила нас докупи, не в змозі перестати знущатися наді мною… — Настя… Я ж… Я ж не витримаю, розумієш? Я вже не витримую!

Я нічого не відповідаю. У його голосі — загроза навпіл із болісним бажанням, із болем надії. Я знаю, що він може. Не витримати. І знаю, що, загалом, залежу виключно від його бажань. Ми це вже проходили. Він дає мені вибір. Поки що.

Але Сим-Сим ніколи не випускає з лап те, що належить йому.

І мене не випускає, так.

І ось зараз тримає.

━━━━━━━♡♤♡━━━━━━━

Від автора: Невеличкий ескіз дивних стосунків Сим-Сима та Насті.

Продовження історії Сим-Сима в книзі «Вернуть свое».