Прекрасний і вічно юний, як весна, казковий світ однаково чарує і дітей, і дорослих, а у постатях добрих мудрих казкарів ми здобуваємо вірних друзів. З одним із них ми знайомимося вперше. Слава про нього гримить віками, хоча всесвітня відомість прийшла до нього не від самих казок.
З учнівської лави ми вимовляємо з найбільшою повагою ім’я Леонардо да Вінчі, що стало легендарним. Багато століть відділяють нас від часу, в якому жив і творив великий італієць. Про нього ми судимо за книгами й фільмами, присвяченими його життю, і, звісно ж, за небагатьма безсмертними творами, що дійшли до нас і їх можна перерахувати пальцями, так само як і музеями, де зберігаються ці безцінні скарби — надбання й гордість усього людства. Одного разу хтось сказав, що перед картинами Леонардо особливо легко дихається. І з цими словами погодиться кожен із нас, кому хоч раз пощастило побувати в Ермітажі й мовчки постояти в просторій залі перед двома леонардовськими мадоннами. Ці невеликі за розміром картини, написані на релігійний сюжет, вражають променистим світосприйняттям і глибоким людським змістом.
А до чого тут казки? Саме таким нерозумілим запитанням може поставити будь-який читач, беручи до рук цю книгу. Якби з’явилася така книга за життя Леонардо, вона не викликала б у його сучасників жодного подиву, бо вони добре знали: славетний художник міг по-дитячому, безмежно захоплюватися вигадкою, був невичерпним фантазером і цікавим оповідачем. Написані ним притчі й казки принесли йому за життя не меншу відомість, ніж картини. Він був бажаним гостем і найцікавішим співрозмовником як для простолюдинів, так і для знаті. Люди жадібно ловили кожне слово, а розказані ним захопливі історії передавалися з уст в уста й переходили у спадок від батька до сина, від діда до онука. І досі в італійських селах у ході деякі казки, що давно стали народними, і багатьом навіть не спадає на думку, що колись їх придумав сам Леонардо да Вінчі.