— Що вам потрібно? — я роблю крок назад. — Мій чоловік, — усміхається гарна брюнетка червоними вульгарними губами. Вона виглядає так, ніби справді прийшла за чимось своїм. Відштовхує мене й заносить у наш будинок два величезні чемодани. Марсик — мій синочок — машинально простягає пухку ручку й гладить дороге хутро норкової шубки. Ліана — його дворічна сестричка — усміхається «татусиними» карими очима й теж тягне пальчики до підолу шубки, намагаючись пригадати й потягнути назву пару ворсинок. Двоє близнюків обожнюють м’які іграшки. — До речі, Бестужев казав тобі, що «це» також моє! — жінка проводить пальцем по моїх дітях. Після трьох років щасливого шлюбу Ксенія дізнається, що її життя було суцільним фарсом. Усе руйнується за одну мить. Їй належить не лише повернути своє, а й подорослішати, стати іншою.