Юрій Мамлеєв — засновник і визнаний майстер жанру метафізичного реалізму. Це література кінця світу, що досліджує чорні діри й безодні, які відкриваються в людських душах. «Шатуни» — гротескний андеграундний роман, написаний у шістдесятих роках минулого століття й довгий час не мав шансів бути надрукованим у СРСР. Це сюрреалістичне, нуарне й метафізичне зображення духовної та фізичної ентропії. Видимий світ — ілюзія і царство смерті, а духовні пошуки в ньому обертаються одержимістю. «Шатуни», за визначенням самого Юрія Мамлеєва, — це роман-загадка.
На честь появи роману на Storytel вдова Юрія Мамлеєва обрала уривок із мемуарів письменника, де він розповідав про роботу над «Шатунами»: «Цей роман я писав улітку 1966 року, а закінчив у 1968-му, бо 1967 рік був роком якоїсь прострації та провисання, які “притормозили” мій стрімкий політ у безодню. І в результаті, коли я почав читати “Шатунів” людям свого кола, вони, звісно, були приголомшені. Утім, згодом уже було достатньо інших вражаючих почуттів від цього роману. Коли я закінчив книгу, мене раптом осяйнуло, що я сам не очікував, що напишу таке; я сам жахнувся. Йдеться в романі про виняткову ситуацію і про людей, які метушаться в пошуках свого прориву. Там є такі глибини підтекстів, які навіть мені самому неясні, але читачі часом могли вловити те, чого я не бачив у власному романі. Це зрозуміло, бо роман написаний силою якогось інтуїтивного проникнення в приховані таємниці душі. Щось відбувалося поза мною.
Що стосується реакції на цей роман, то вона була настільки неоднозначною, що, якщо зібрати докупи всі розкидані відгуки — опубліковані й особливо неопубліковані, — то, гадаю, вийшла б солідна книга, може, не менш цікава й значуща, ніж самі “Шатуни”».