«Вона нічого не пам’ятає», — стримано кажу я, не відводячи погляду від дружини за склом палати. Агата міцно притискає до себе нашу доньку й лагідно проводить рукою по її волоссю.
«Саме так», — жорстко підкреслює батько. — І про них ніхто не в курсі. Минуло шість років: для всіх твоя дружина мертва. Усе. У тебе є вагітна наречена, Єгор. Її батько забезпечить тобі місце в парламенті. Ти ж завжди до цього прагнув.
— І що ти від мене хочеш?! — я усміхаюся, не приховуючи гіркоти.
— Залиш їх, викресли й живи далі. Побудуй іншу сім’ю, піднімайся кар’єрною драбиною, а їх нехай поглине минуле. Хочеш — допоможи грошима, — він роздратовано махає рукою. — Доля дала тобі другий шанс. Не проґав його.