— Тоді ти все ж таки вирішила? — отямившись, запитав тато й, усміхнувшись, додав: — Ось і розумниця. Скинь мені список, я покажу його своїм юристам і попрошу скласти шлюбний контракт.
— Тобі не скину, — я пирхнула й, похитавши головою, попередила: — Ніяких юристів, тату. Цю угоду ми укладемо між собою, пропишемо все по пунктах і «пограємося» в сім’ю.
— Пограєтеся? — він насупився.
Не витримуючи моїх витівок, тато підшукав мені нареченого, який був божевільний саме на сімейних цінностях.
Він чекав, що, злякавшись заміжжя, я виправлюся й займуся сімейною справою, але він грубо прорахувався… Я погодилася.
Гріх було втрачати таку шикарну нагоду розлютити суворого родителя й потягнути за вуса матерого, багатого й крутого чоловіка. Він знав, на що йшов, тож нехай не нарікає.
Погоджуючись на шлюб, я могла досхочу кепкувати з самовпевненого вискочки, який вирішив, що він готовий керувати мною, моїм життям і, судячи з усього, ще й татевим бізнесом.
Для нього я не виглядала на заваду — і саме це я збиралася виправити.