«Село Степанчикове та його мешканці» — «друге дебютування» Достоєвського в післякаторжний період творчості. Повертаючись до літератури після майже десятирічної перерви, Достоєвський поставив перед собою серйозне завдання: «...написати роман кращий за “Бідних людей”» (лист до О. Є. Вранґеля від 23 березня 1856 р.) і покладав на нього великі надії: «Цей роман, звісно, має найвеличезніші недоліки, але в чому я впевнений, як в аксіомі, це в тому, що водночас він має й великі гідності, і що це моє найкраще творіння; тут я поклав мою душу, моє тіло і мою кров. На ньому засновані всі мої найкращі надії; і головне — утвердження мого літературного імені» (лист до М. М. Достоєвського від 9 травня 1859 р.). Але «Село Степанчикове та його мешканці» оцінили нижче за його справжню цінність. «Публіка» прийняла роман доволі холодно. Так, Н. А. Некрасов сказав після прочитання: «Достоєвський весь у ньому — більше нічого не напишеш».