"Натан Якович Ейдельман (1930–1989) був чудовим — і свого часу знаменитим — радянським істориком та популяризатором історичної науки. Точніше сказати, він був істориком російського вільнодумства… Усе сказане про двофункціональність (наукова стаття + актуальний політичний підтекст) повною мірою стосується, наприклад, статей «По смерті Петра I…» (1974) і «Таємна аудієнція» (1985). Добротні історичні дослідження: перше — про традицію самовладдя, затверджену Петром I і так назавжди залишену в Росії/СРСР опорною та конституційною; друге — про зустріч Пушкіна з Миколою I в Кремлі 8 вересня 1826 року як про зустріч Поета із Самодержцем — принизливою спробою його приручити, бо сама зустріч була лише ідеологічним заходом для розширення популярності царя.
Метод Ейдельмана розкривається тут у всій блискучості: ретельний пошук деталей, системний розгляд усіх версій і свідчень, їх повільне читання та наукова критика, психологічне занурення в характери історичних персонажів, спроба уявити їх на власні очі. А поверх тексту — лейттема: Влада і Свобода…"
Михайло Золотоносов