«До кого? Ми ще зачинені», — прохрипів красень, поліруючи барну стійку. — «Я… того… прийшла влаштовуватися на роботу», — промимрила я, одернувши незвично коротку сукню. — «Прибиральниць у нас вистачає», — кривлячись, видав цей хам і, взъерошивши непокірну чубчик, усміхнувся: — «А на посаду стриптизерки… ти не…» — «Валера, що за справи?» — пролунало ззаду. — «Вибачся, або сам сьогодні станеш біля шеста». — «Бос, вибачте. Я не…» — захитався бармен, але мені вже було не до нього. Запрокинувши голову в плечі, я заплющила очі, зібралася й, дочекавшись п’яти, повільно обернулася. Ні, ну не може бути! — Ти?! Чоловік зрадив і відібрав бізнес, який я будувала роками. Вигнав, як непотрібну річ, наостанок пригрозивши відібрати дітей. Що в порядку денному? Плакати й страждати я ще встигну, а перше — помщу. План був майже ідеальний, доки на моєму шляху не з’явився нахабний і харизматичний таксист. Життя пішло шкереберть. Махнувши рукою на купу глобальних проблем, я влаштувалася в нічний клуб. Ні, я не гуляка! Так треба!