Зроблю своєю назавжди

«Не очікувала від тебе, Марина. Пожалів — взяв на роботу, а ти мене обікрала. А така правильна здавалася…»

«Я не брала цих грошей…» — я вперто хитала головою.

«Мене хтось підставив!»

«Доведеш це поліції».

Від страху грудну клітку неначе путами стягнуло — не давало дихати. Руки дрібно тремтіли, а пульс ревів у вухах. Мені здавалося, його має почути навіть він. Мій кат. Той, у чиїх руках сьогодні опинилося все моє життя.

«Не треба поліцію», — склала я руки в благанні.

— Давайте домовимось.

— Твої пропозиції? Вернеш мені два мільйони?

— Я відпрацюю.

— Так?

— він кинув на мене уважний, хижий погляд і зупинився в районі грудей.

— Ну тоді роздягайся. Так вже й бути, оціню.

— Я… не про це, — я збентежено стиснула губи. Щоки запалали від сорому. Що він мені пропонує?

— А я — про це. Роздягайся.