Розлучатися було страшно. Здавалося, що цей побут, ці діти — усе впаде, накриє й поховає. Але рік минув — небо не впало. Я вивчив телефон домоуправління й шукаю макарони зі знижкою. Купив танк із антеною й гуду ним по квартирі. І завів залізницю площею в півтори кухні. Нарешті з’їв три еклери підряд, як обіцяв собі в дитинстві. Нарешті в цій життю я можу спати вдень… Можу плутати дні тижня, купувати непотрібні речі… І ніхто не скаже, що гроші витратили дарма.
…Коли в ліжку ворочається одна й та сама жінка — це добре. Не пам’ятаю чим, але я був задоволений. Мені подобалося спостерігати, як пухка й незадоволена зранку дружина до вечора стає доглянутою й милою. Або не дуже милою. Бувало всяке. Рік минув, життя росте. І дай нам, Боже, не нудьгувати за тими, хто нас не любить».