Найкайфовіше

Творчість Володимира Рекшана (у минулому — автора чи не першої рок-групи, що співала російською, називалася вона — «Санкт-Петербург») ділиться на дві частини. Перша — «Кайф» — розтягнуті в часі та обсязі сторінок мемуари; друга — не «кайф» — трилери, які так чи інакше все одно крутяться навколо рок-н-ролу.

Вийшовши в березневому номері журналу «Нева» в 1988 році, невеликий роман «Кайф» став першим, де говорилося про рок-музику зсередини. І цей погляд був чесним та безкомпромісним.

Усе називали своїми іменами — романтики в повісті й не пахло, а за безпристрасною любов’ю до рок-музики вимальовувалися розбиті долі. До того ж у повній мірі розкрився другий зміст слова «кайф»: наркотики, алкоголь — і, як наслідок, довгий мартиролог. У той час повість стала мало не культовим текстом, і багато провінційних рокерів, так чи інакше, звіряли свої відчуття, свій світ за «Кайфом».