«Самовчитель танців для лунатиків» — багатоплановий твір, позбавлений звичної шанобливості, про узи кохання, надію та силу примирення з непередбачуваністю життя.
Знаменитий нейрохірург Томас Іпен має звичку, сидячи на ґанку, розмовляти з померлими родичами. У всякому разі, так стверджує його дружина Камала, схильна до перебільшень. Про це вона розповідає їхній доньці Аміні.
Аміна не прагне повертатися в рідний дім, але повертається. Виявляється, мати розповіла їй «полегшену» версію того, що тут відбувається. Все значно складніше й заплутаніше. Події сягають корінням у подорож до Індії, яку сім’я здійснила двадцять років тому. Спроби отримати пояснення від батька нічого не дають. Томас відмовляється говорити з донькою. А ще Аміна знаходить у саду її матері загадкові предмети, закопані там. Згодом вона розуміє: єдиний спосіб допомогти батькові — примиритися з болісним минулим її родини. Але спершу їй доведеться налагодити стосунки з привидами, що мучать усіх членів сім’ї Іпен…