Ти коли-небудь кохав до божевілля? Так, щоб аж до втрати пульсу й щемного болю в грудях? Я — так. Будучи ще зовсім маленькою дівчинкою, я закохалася в чоловіка, який був значно старшим за мене. Його один погляд — і я втратила голову. Артем Стельмах — моє кохання й мій біль. Чоловік, який навіть не помічав мініатюрну блондинку з блакитними очима. Рівно до тієї ночі, коли я вирішила побути закінченою егоїсткою… Я думала, що більше ніколи не побачу батька своєї дитини, але у долі на нас інші плани. Чим закінчиться флірт на межі? Чи порадіє чоловік наявності чотирирічної донечки, так схожої на нього? Так, до речі, і благословення батьків ще ніхто не скасовував, а з ним явно будуть проблеми… Містить нецензурну лайку.