Від видавця: Історія про одне маленьке село, загублене високо в горах, і про його небагатьох мешканців, кожен з яких трохи дивак, трохи буркотун, і в кожному таяться справжні скарби духу.
Від автора: «Бабуся казала — старі ближчі за всіх до небес, і діти теж. Старі тому, що їм скоро йти, а діти тому, що вони недавно прийшли. Перші вже здогадуються, а другі ще не забули, як пахнуть небеса. Я була маленька й дурненька. Слухала в півуха, крутитися. Мені здавалося: ну що тут складного? Небеса пахнуть повітрям. Іноді теплим, іноді колючим. Або дощем, коли йде дощ. Або снігом. А взагалі — от вони, зовсім поруч, встань навшпиньки — і доторкнися. Коли живеш на краю синього ущелини, це ж зовсім не складно — дотягнутися до небес.
Я давно вже не маленька і, мабуть, уже не дурна. Не знаю, скільки мені відміряно днів і чи настане колись завтра. Але в одному я абсолютно впевнена — небеса пахнуть так, як пахли руки моєї бабусі. Свіжоспеченим хлібом, сушеними яблуками і чебрецем».