Російський варіант

Юрій Гальперін — один із найцікавіших російських прозаїків другої половини ХХ століття, однак майже не відомий у Росії.

Народився в родині музиканта. У 1964 написав перше оповідання, того ж року вступив до Ленінградського електротехнічного інституту, який залишив за власним бажанням, після чого був призваний до армії та 3 роки (1966–1968) служив у Заполяр’ї.

У 1970 вступив на історичний факультет Ленінградського університету, який закінчив у 1976.

Після перших публікацій у місцевих газетах Гальперіну вдалося в 1971 надрукувати два оповідання в альманасі «Молодий Ленінград». Разом із молодим філологом Є. Бєлодубровським (за псевдонімом К. Бегалін) він написав п’єсу «Хлопчику тринадцятий рік», яку було поставлено в 1972 у Ленінградському Театрі юного глядача.

У 1978 одружився зі швейцарською підданою й у 1979 виїхав до Берна, зберігши радянське громадянство. Там з 1980 працює в Історичному музеї.

Три його головні речі — «Граємо блюз», «Міст через Лету» та «Російський варіант» — не могли бути опубліковані в Радянській Росії. Широкому читачеві на батьківщині вони стали доступними лише в середині дев’яностих, однак потонули в потоці «поверненої літератури». Це, звісно, несправедливо.

За словами Андрія Бітова, «Гальперін тяжіє до тієї культурної гілки, яка прищеплена до стовбура російської літератури Набоковим».

Справді, іронічна, стильна, розумна проза Гальперіна порівнювана за чистотою й майстерністю з набоковською; проте з однією відмінністю: проза Гальперіна тепліша й людяніша, вона звернена передусім до живої й безпосередньої емоції читача.