Ритуал для виклику професора

«— Десять років! — у моїй голові одночасно дзвеніли гнів і образа. — Ми зустрічалися десять років: з першого курсу сиділи разом на лекціях. Разом отримали дипломи, вступили в аспірантуру. Я за тебе ночами писала кандидатську, доки ти, невідомо де, базікаєш. А тепер ти заявляєш мені, що нам треба розійтися!

Льоша, що сидить навпроти мене, навіть не поворухнувся — на його обличчі вселенська нудьга була прописана великими літерами.

— Я не винен, що ти виявилася такою непрохідною дурепою. Треба було добре дивитися, з ким зустрічаєшся! — знущально ухмильнувшись, він трохи подався вперед. — Я хіба обіцяв одружитися з тобою або ще якісь плани нашого майбутнього будував?

Лють остаточно затопила мою душу. Якби ми не сиділи в людному кафе… Якби не було осторонніх глядачів наших розборок, я б уже роздирала йому лице…»

Величезна подяка підписнику за надану книгу!