Річка Кудема, Баба Ганя, Старики

Одразу за селом текла річка з зачаровують і незрозумілою назвою: Кудьома. Ніби річка як річка. Третинна. Навіть човни по ній рідко ходили. Але все ж у Кудьомі була якась необ’яснюваність, якась невловима таємниця в повільній течії темних вод, у плавних обрисах заводей, у лісистій оправі берегів.

Поряд із селом заплава спускалася до річки, майже зрівнювалася з нею й невисокою дернистою сходинкою обривалася в багнисту мілину Кудьми.

Зручне місце для риболовлі.

Частенько сюди приходив Василь із відром і двома вудками на плечі — завзятий нелюдим сорока двох років. Великий мовчун, з суминкою, що не зникала в очах, він тримався осторонь сільчан, жив на околиці, в маленькій хатині біля кладовища. І роботу теж обрав собі до душі: був нічним сторожем на складі. З вигляду — найзвичайніший чоловік. Мускулистий, кремезний, із густими темними вусами та добрим примруженим поглядом — попри суворість характеру.

Люди мимоволі намагалися уникати з ним розмов, аби не тривожити його душевну печаль. Але якщо вже доводилося, то говорили обережно, по можливості привітно й бадьоро, а за очі жаліли Василя, співчували його самотньому, майже відлюдницькому життю.

А винна в усьому була річка Кудьома…