Коли я повернулася з відпустки раніше строку, я застала чоловіка не просто з іншою жінкою — із моєю молодшою сестрою. Їм було байдуже до обережності, совісті й будь-яких меж: вони розважалися в нашій спальні, у моєму ліжку. Пробачити? Та ні за що. Він ще пошкодує.
— Ада, заспокойся. Ти поводишся дурно. Істериш, як ненормальна. Подумаєш…
Від такої нахабності в мене навіть сумка вислизає з рук, і речі зі дзвінким гуркотом розлітаються по підлозі. Він це всерйоз? «Дурно»? Він переспав із моєю сестрою, а тепер ще й виставляє мене винною?!
Біль відступає — її витісняють інші почуття: злість, розчарування, лють.
— Я якраз нормальна. А ось ти пошкодуєш. Кожен рік, прожитий поруч зі мною, обійдеться тобі надто дорого. Ти не розплатишся.