Розлучення. Я (не)надовго

— Єво! — чую я його тривожний, схвильований голос. Як так? Він приїхав, а ніхто його не зустрічає, ніде не пахне їжею, світла ніде не горить.
Мовчу й чекаю, коли він мене знайде. Підводиться.
— Єво! Що сталося? Що ти тут робиш? Я приїхав, — в непояснених відчуттях підходить до мене.
Але чує, падлюка, що щось не так.
— Т-с-с! — шепочу я й показую йому очима на мій лэптоп. А там — сексуальна сцена в самому розпалі. Охи, ахи, воплі, шльопки.
Якби я не глянула це кіно раз десять, аж поки воно в мене не затерлося й не перестало діяти, як сірчана кислота на шкіру, то точно б упала зі стільця, але я сиджу. Говорити поки не можу — спазм.
— Звідки це у тебе? — і правильне питання, яке переводить убік.
— Ще запитання будуть? — ледь вимовляю.