— Ти… ти збираєшся на ній одружитися? — у повному шоці питаю я.
— Я чоловік, нам це дозволено, — заявляє чоловік із відчуттям власної правоти.
— І як ти це уявляєш?
— Усе залишиться по-старому, твоє життя ніяк не зміниться. Я купив для неї квартиру, вона буде…
— Ні вже! — раптом кажу я. — Вирішив одружитися? Приводи її сюди! Я достатньо жила з твоєю сім’єю, виконуючи обов’язок дружини й невістки. Тепер пора й мені насолодитися життям!
Мій чоловік після двадцяти років шлюбу вирішив узяти другу дружину. Молоду й красиву. Вважав, що після сорока життя тільки починається і він має право… А на що маю право я? Може, вистачить бути безправною домогосподаркою та ідеальною дружиною? Може, й мені час пожити для себе? Головне — не думати про ту біль, що тліє всередині від зради…