Та ти ж як мумія! Бідний батько — прожив ціле життя і так і не дізнався, що таке справжнє щастя та радість.
Я дивлюся на дочку, на чоловіка й на їхню «спільну подругу». Їм по двадцять, а в їхньому віці я вже була матір’ю, а вони лише крутяться перед камерою. Блогерки!
Моя демонструє розкіш, а друга — сексолог без сорому й без гальм.
Вчить кохання наживо! І я все сильніше відчуваю: вона тренується не на підписниках — а на моєму чоловікові!
Він теж завів блог, схуд, помолодшав — ніби зібрався жити знову.
— Петре, ти поясниш? — голос зривається від страшної здогадки. Ці троє заодно, а я зайва.
— Мар’яна — моя муза. Жінка, яка вміє надихати.
— За живої дружини?
— Я подав на розлучення. Поживи окремо — так усім буде простіше. Доживеш спокійно, до пенсії рукою подати.
— Що значить «доживеш»?! Мені сорок п’ять! І я виглядаю чудово!
Залишивши сімейне гніздечко, я їду в батьківський дім біля моря. А там життя б’є ключем! Мій сусід — приголомшливий чоловік. І одного разу він буквально рятує мені життя!
Я нарешті вирішую знову обрати себе — і дати шанс почуттям, які здавалося неможливими.
І хай він трохи молодший… зате поруч із ним я не просто існую — я живу.