екіпаж мого чоловіка під’їхав до ґанку. Двадцять років шлюбу — а все одно метелики в животі, як у дівчини. Ми давно не бачилися, і я знала: сьогодні буде особлива ніч. Я навіть таємно замовила в столиці нову білизну.
Він вийшов з карети — високий, упевнений, із сивиною на скронях. Мій чоловік. Мій дракон. А поруч із ним — молоденька дівчина в дорогій сукні.
Може, подруга сина?
— Гаррі! — я посміхаюся, роблю крок уперед і тягнуся до нього.
Та чоловік відступає.
— Ліссі, це леді Кристал. Моя майбутня дружина, — його голос гримить, немов грім серед ясного неба. — З тобою ми маємо розлучитися. Тільки давай без істерик. Я отримав посаду в столиці й не хочу тягнути тебе в нове життя. Треба вміти відпускати старе, якщо хочеш рухатися вперед.
Я не одразу розумію, що він говорить.
— А діти?.. — бормочу я.
— Діти… задоволені, — чоловік киває.
І наш син, наш син, виходить з батькової карети й дивиться на мене невинними очима:
— Це хороший шанс, мамо. Вибач.
***
Я поклала життя в цю сім’ю. А тепер я — баласт. Мене кинули, як відслужену річ. Але я не зламаюся. Замість того щоб доживати в монастирі, я почну з нуля й побудую нове життя з тими, хто цього заслужив.
У записі були використані фрагменти музичної композиції:
1 Undersea fantasy instrumental, P. Richmond з сайту pixabay.com за ліцензією Content License (для вільного комерційного та некомерційного використання)