— От і чудово, — раптом сказав Ігор, бережно торкнувшись моєї руки. — Отже, все буде так, як має бути. Ти не підеш.
Я подивилася на нього, не вірячи своїм вухам. Ось воно. Справжня причина його радості.
— Що ти маєш на увазі? — тихо спитала я, відчуваючи, як серце стискається від поганого передчуття.
— Саме те. — Він навіть не повернув голови, продовжуючи дивитися на дорогу, але усмішка не сходила з його обличчя. І ця усмішка була щирою — усмішкою людини, яка отримала саме те, чого хотіла.
— Тепер у нас буде дитина. Ти повернешся додому, народиш мого спадкоємця, і все буде так, як я планував. Ніяких дурних істерик, ніяких відходів. Сім’я має бути разом.
— Після того, що ти зробив? — мій голос тремтів від обурення й болю. — Після того, як я застала тебе в ліжку з моєю подругою?
— Це було просто сексом, — відповів Ігор майже винувато.
— Не роби з цього трагедію. Тобі треба думати про дитину. Про нашу дитину.