— Розлучаємося, — раптом протинає чоловік, кривлячись. — Усе, досить. Я більше не збираюся слухати, як по дому кричать твої діти.
— До речі, вони й твої…
— Ні, — обриває він спокійно й жорстко. — Давним-давно я мав це сказати. Під час перенесення використали не мій матеріал.
— Ти мариш… — видихаю я, не здатна повірити.
— І ще, люба, — усмішка стає самовдоволеною. — Ти ж підписала шлюбний договір. Під час розлучення весь бізнес переходить моїм дітям. Тобто тобі — лише до їхнього повноліття. Але твої… не мої. Отже, ні рубля з того, що я заробив поруч із тобою, їм не дістанеться.
***
Чоловік не просто зрадив — він добив мене визнанням: під час ЕКЗ взяли чужий біоматеріал. Тепер у мене дві справи: з’ясувати, хто справжній батько моїх дітей, і залишити чоловіка ні з чим. У пошуках виходу я виходжу на людину, здатну допомогти, — холодного, цинічного юриста, який терпіти не може жінок.