Колись ми були дурними й закоханими. Мріяли про сім’ю та дітей. Клялися у вічному коханні, але не впоралися. Я зібрала його валізи й виставила за двері. Він — не сказавши ні слова — сів у таксі й зник. З того часу минуло довгих вісім років, і ніхто з нас так і не наважився подивитися іншому в очі.
Я думала, що забула його, що все давно в минулому, поки він не з’явився на порозі мого дому й не зажадав зіграти перед публікою роль його дружини — і я зрозуміла, що серце й досі стискається від болю лише від одного погляду на нього…