— Знімай усе. Чоловік рве на мені сукню, боляче хапаючи за плечі, наче перевіряє, чи я здригнуся. — Усе це купив тобі я. Без мене ти ніхто. Проста людина, якій пощастило. Він відступає на крок, обводячи голодним диким поглядом моє оголене тіло. — Туфлі теж знімай, — каже хрипко. Я медлю лише на секунду. Потім роззуваюся. Сама. Гордо виймаю ступні з туфель. Холод впивається в шкіру. Але це ніщо. Усе гірше — те, що я щойно дізналася. Мій чоловік. Генерал-дракон. Знайшов істинну і збирається одружитися з нею. А мені — милостиво запропонував залишитися його коханкою.
— І куди ти підеш у такому вигляді? Він чекає. Він упевнений, що зараз я зламаюся і попрошуся повернутися. Але я розвертаюся. Роблю крок. Ще крок. Серце розривається на друзки. Та я йду й забираю з собою таємницю під серцем.
Минуло десять років.
Я повертаюся до столиці помічницею міністра і найбільше боюся зустрічі з колишнім чоловіком. Але доля безжально зводить нас по різні боки барикад. Я не скажу тобі про сина, генерале. І не дивися на мої ноги так. Ці розкішні туфлі, як і все інше, я сама собі купила!