— Камі, ти маєш повернутися додому. Це не прохання, а наказ, дорога.
Я підняла брову, з подивом дивлячись на самовпевненого колишнього чоловіка.
— Ми розійшлися, Влад. І якщо вже що — це було твоє рішення.
— Так, але тепер усе змінилося. Ти мені потрібна, — сказав він з труднощами, ніби давлячись словами.
Негідник.
— Правда? А як щодо твоєї коханки? Нової мешканки НАШОЇ квартири.
— Мені потрібна моя дружина. Ти. І ти повернешся додому, інакше…
— Інакше що?
Схрестивши руки на грудях, я подивилася на нього, як на дурня.
Він усе ще думає, що здатен вплинути на мій вибір?
— Я тебе розорю.
Я гірко усміхнулася й, прикусивши губу, втомлено похитала головою.
— Нехай так, я піду з порожніми руками, але до тебе не повернуся. Жалюгідний ти чоловік.