Розбійники

«Цю п’єсу треба розглядати лише як драматичну історію, що використовує всі переваги драматичного прийому: вона стежить за всіма найпотаємнішими рухами душі й водночас не почувається скутою межами театральної вистави, не женеться за такими сумнівними вигодами сценічної обстановки. Безглуздо було б вимагати, щоб за три години вдалося цілком окреслити три такі видатні постаті, чия діяльність може залежати від тисячі пружин — так само, як було б неестетично, аби три такі постаті за якихось кілька діб цілком прояснилися навіть перед найпроникливішим психологом. Тут дійсність постає в такому багатстві фактів, що йдуть один за одним, що її неможливо було б утиснути в тісні межі теорії Арістотеля чи Батте…»