Михайло Зощенко (1894–1958) став одним із найпопулярніших письменників до середини 1920-х років. Його оповідання «лазня», «аристократка», «історія хвороби» та інші, які він часто сам читав перед численними аудиторіями, були відомі й улюблені в усіх верствах суспільства. У листі до Зощенка М. Горький відзначив: «Такого поєднання іронії та лірики я не знаю ні в кого в літературі».
Чуковський вважав, що в центрі творчості Зощенка — боротьба з черствістю в людських стосунках; що Зощенко ввів у літературу «нову, ще не цілком сформовану, але переможно розлившуся по країні внелітературну мову й став вільно користуватися нею як своєю власною».
Зміст:
Оповідь про старого дурня.
Одруження — не біда, аби після не пропасти.
Маленький випадок із особистого життя.
Весільна пригода.
Дивовижна пригода.
Аристократка.
Історична розповідь.
Актор.
Лазня.
Стакан.
Нервові люди.
Сильний засіб.
Бочка.
Кінодрама.
Прелесті культури.
Лимонад.
Історія хвороби.
Підступність.
Невдачі.