Оповідання

Оповідання Дмитра Наркісовича Маміна-Сибіряка «Приймак», «Годувальник», «Постойко», «Вертел» і «Ємеля-мисливець» — це щирі твори, у яких автор проявив себе не лише як талановитий письменник, а й як тонкий знавець дитячої психології, життя різних верств населення.

Слухати аудіокнигу просто й легко. Дитина без труднощів зрозуміє всі переживання головних героїв, спираючись навіть на свій невеликий життєвий досвід. Доросла людина відкриє для себе світ простої радості й тихого смутку, людяності та безвиході.

Героєм оповідання «Вертел» Мамін-Сибіряк зробив маленького Прошку. Дванадцять років його життя не багаті на радісні спогади. Практично весь час він проводить у задушливій, тісній майстерні біля великого колеса шліфувальної машини. Хазяїн майстерні хитрий і жадібний. Робітники його майстерні харчуються погано, отримують мало, працюють багато. У таких умовах дитина хиріє й згасає. Одного разу майстерню відвідала багата пані із сином. Вона перейнялася симпатією та співчуттям до маленького Прошки й запросила його до себе додому. Пані ніби щиро бере участь у його долі: вчить хлопчика читати, годує його, одягає в теплий одяг. Хоча в її вчинках є й своя вигода. Пані мріє, що наочний приклад маленького вертела Прошки допоможе її синові Володі позбутися нападів панської лінощів. Це не вислизає від проникливого бідного хлопчика. Його дуже вражає контраст між життям простих робітників і багатих людей. Невдовзі Прошка захворів. І навіть у передсмертних муках він навідріз відмовляється переїхати до теплого дому пані й помирає у своїй рідній майстерні.

Оповідання Дмитра Наркісовича, попри те, що писалися вони про дітей і тварин, позбавлені солодкавості й розчуленості. Зображуючи смерть маленького Прошки, автор хотів показати реальне життя робітничого класу, зіткнути контрастом два світи й пробудити свідомість мислячих людей того часу. Таке саме завдання було поставлене й під час написання оповідання «Годувальник». Маленький поденник Прошка після смерті батька повинен заробляти на життя собі та родині. Не краща доля й у його сестри Федори, яка «поховала» на заводі свою дівочу вроду й щастя. Прошка щодня розколював величезні брили руди молотком. Робив він це і в літню спеку, і в зимовий мороз. Межею його мрій було потрапити на роботу в цех, де завжди тепло й світло. А вся робота там полягає лише в тому, щоб стежити за машиною. Федора, попри те, що сварила брата, любила його найдужче. Крім того, він був її надією, адже саме Прошка мав стати годувальником сім’ї — піти на завод майстром. Старша сестра виторгувала для брата місце в цеху. Але хлопчик, по суті ще дитина, не зміг упоратися зі своїм вічним бажанням спати. Прошка засинав у найнесподіваніших місцях, і одного разу його обварило парою. Так загинула маленька надія невеликої родини. Так обірвалося життя, не встигнувши по-справжньому початися.

Показати життя в місті бідної, незахищеної істоти Дмитро Наркісович зміг не лише через зображення долі дитини, а й тварини. Оповідання «Постойко» відкриває перед читачем внутрішній світ дворового пса Постойка. Цуценям його забрали із села, бо маленький собака сподобався панському синові. Але в місті хлопчик забув про свого улюбленця, і Постойко жив лише завдяки куховарці, яка годувала його недоїдками з панського столу. У великому місті пес був залишений сам собі. Він бився із сусідським пойнтером, не любив генеральських болонок, дражнив двірників. Одного разу Постойко та його вічний ворог пойнтер потрапили до рук живодерів, і їх відвезли до притулку. Тут собаки доживали свої останні три дні і, якщо їх не викупляв господар, вирушали на шибеницю. Багато пережив Постойко за ці три дні. Побачив відчай породистих і бездомних собак, бачив, як згасає життя в їхніх очах, коли серце ще билося, як безвихідь наздоганяла всіх, незалежно від породи й походження. І сам Постойко вже попрощався з життям, але його знайшла й викупила добра куховарка.

Трагічна доля маленького хлопчика описана і в оповіданні «Ємеля-мисливець». Маленький Гришутка залишився сиротою. Його батько загинув, а матір загризли вовки, коли вона своїм тілом сховала малолітнього сина. Тепер Гришутка живе з Ємелею-мисливцем. Старий дід знав мальовничі ліси навколо села на сто верст. Коли хлопчик занедужав, він попросив діда впіймати маленьке оленя, і Ємеля вирушив до лісу. Кілька днів він вистежував оленів і нарешті натрапив на слід. Відважна мати-олениха довго водила мисливця манівцями, щоб відвернути увагу від свого дитинчати. І коли Ємеля знайшов жовтеньке телятко, він не зміг його вбити, згадавши Гришутку та його матір. Коли Ємеля повернувся додому, він розповідав онукові про оленів. Вони довго сміялися й раділи порятунку оленятка.

Оповідання «Приймак» — це красиве, добре й чисте оповідання про прив’язаність тварини до людини. Але попри всі теплі почуття, вдячність і турботу людини, свобода для тварини залишається на першому місці. Старий Тарас знайшов, прихистив і виходив лебедя. Дуже швидко птах став частиною невеликої родини, що складалася зі старого мисливця та його собаки. Але коли на озері з’явилася зграя лебедів, маленький птах покинув свій уже рідний дім і полетів разом зі зграєю. Тарас довго переживав, що недосвідчений лебідь не витримає перельоту, але нічого вдіяти не міг.

Озвучив оповідання Дмитра Наркісовича Маміна-Сибіряка Валерій Карнаух. Щирі, добрі, прості й чисті оповідання диктор опрацював чудово. Прослухати їх буде приємно не один раз — і дорослим, і дітям.